Нині я до Тернополя звикла, як курець до нікотину, алкоголік до чарки, наркоман до травки, а народ до перманентних виборів. Але звикла не настільки, щоб тут жити. Ні, жити — зась. Мені імпонує відносна безболотність під час злив, вечірнє нічогонероблення, шпаціри довільного маршруту і загадкове озеро. Але той міський запах, ця вонь благоуханія вихлопних газів і смітників, — це, вибачте, перекриває кисень, аби продовжувати шанувати плюси цього міста. А ще (ну, це вже особисте) Тернопвль нагадує мені стоматологічний кабінет. Можливо, тому, що з цим містом я вперше познайомилася в такому пікантному місці. Більше