Йдемо далі. Відомий композитор, громадський діяч, журналіст Анатоль (або ж Натоль) Вахнянин родом із Сеняви (нині Польща). Народився у сім’ї священика. Вивчав теологію у Львівській духовній семінарії, та священиком, як батько, не став, а поринув у громадсько-політичну роботу, не забуваючи і про музичне мистецтво.

Процитую уривок з однієї праці, на яку натрапила в неті: «Вагоме значення в педагогічній спадщині А.Вахнянина має “Співаник церковний для шкіл народних”. Виданий 1889 року Польським педагогічним товариством‚ він‚ згідно наказу №5991 від 11 червня 1888 року‚ був одобрений Шкільною Радою як підручник для навчання співу. Тривалий час‚ будучи єдиним посібником для учителів музики‚ широко використовувався в роботі шкіл‚ а також учительських семінаріях‚ які особливо гостро відчували потребу в такому виданні. Адже низький рівень викладання предмету “Музика і співи” в учительських закладах був причиною незадовільного навчання і в народних школах. Про це писав композитор у газеті “Діло”: “В учительських семінаріях фахові учителі менше подавали і подають учительським кадрам обламки теорії співу‚ але так не повно і не систематично‚ що більша половина учителів забувала цю теорію і лише дуже механічно навчали дітей яких-таких пісень”. Саме тому у 1889 році за основу для навчання церковного співу в згаданих закладах був прийнятий цей співаник.

Аналіз “Співаника церковного”‚ до якого увійшло 25 пісень‚ серед них 11 літургійних‚ решта – присвячених великим святам у році‚ дає можливість спостерегти індивідуальний підхід автора до розкриття тексту в музиці. Кожен новий поетичний образ втілюється композитором по-новому. А.Вахнянин не забуває про головне дидактичне призначення підручника і строго враховує діапазон голосів та доступність виконання мелодичних і ритмічних складностей пісень. Такі твори як “Святий Боже”‚ “Достойно єсть”‚ “Отче наш”‚ “Да ісполнятся” та ін. розкривали перед учнями красу наших обрядів і прививали любов до них. Важливо і те‚ що особлива співучість пісень допомагала розвивати вокальні навички в учнів‚ а також удосконалювати майстерність виконання. Всі ці характерні особливості і робили “Співаник .” популярним серед педагогічної літератури‚ а щоб підручник якнайшвидше дістався до рук молоді і щоб отримали його учителі‚ газета “Діло” повідомляла: “Краєвий сойм визначив кілька сот з.р.(золотих ринських – В.Я.) на велику закупку цього підручника і даремну роздачу його між бідними учнями”.»

Серед відомих його творів одразу спадає на думку «Як раненько ся пробудиш».

«О Богородице, Діво Маріє», Божая Мати (до Ратиської Богородиці), «Пресвята Діво»(до Болехівської) належать отцю Віктору Матюку.

Народився він у Тудорковичах (Львівщина) «в родині дяка. Навчався в дяко-учительській школі в Перемишлі, а також у Львівській духовній семінарії. Спадкоємець традицій перемиської композиторської школи, учень Михайла Вербицького та Порфирія Бажанського. Був парохом у Карові на Сокальщині. Там і похований. Як священик, Вітор Матюк дбав про народну освіту, закладав осередки «Просвіти» у селах. Видав «Шкільний співаник», основу якого становить українська церковна музика. Як композитор, Матюк найбільше відзначився в солоспіві, створивши майже 50 пісень цього жанру, покладених на слова М. Шашкевича, В. Масляка, І. Гушалевича й А. Міцкевича. Його «Веснівка» увійшла до золотого фонду української вокальної музики. Віктор Матюк мав значні досягнення також у творах світської тематики» — інформує «Вікіпедія».

Інформації про отця Івана Сендецького, автора твору «О Пресвята Царице херувимів» та кількох інших для церковних хорів мало, та й та, що є, доволі різниться. Є інформація про о. Сендецького, що керував читальнею «Просвіти» в Золотниках на Теребовлянщині у середині 1920-х років. «о. Іван ще до будівництва Народного Дому ініціював створення українського драматичного гуртка. Поки не було приміщення, репетиції проводили в домах учасників, а постановки п’єс, виступи хору відбувалися у стодолі на проборстві. Зібрані гроші використовували на будівництво Народного Дому, який відкрили у 1927 році. Тут розмістилась читальня «Просвіти». За старанням о. Івана Сендецького запрошувалися керівники «Просвіти» з Підгайців. Вони надавали допомогу літературою, порадами, консультаціями. Найчастіше приїжджала п. Л. Cтецьків.» – інформує сайт Теребовлянської центральної районної бібліотеки.

(початок матеріалу – в дописі “Невідомі автори відомих коляд і церковних пісень“)

Advertisements