Коли в руках замість дзеркалки мильничка, з’являється більше часу не думати про те, куди фокус спрямувати і яку кнопку краще переключити. З’являється більше часу роззирнутися і зловити в об’єктив більше панорамок. Фокусна 5,8 – це не 18 🙂

Очі зупиняються на бруківці Інституської. Незграбно виведеній лінії розмежування. На лампадках біля імен убитих на Майдані. «Слава Україні! Будете запалювати лампадку героям?» – звертається обдертий чоловічок, хутко нахиляється за однією і діловито простягає в обмін на… купюру.

До стели не долітає осіннє листя. Вона надто далеко і високо, щоби залежати від пори року. Вона височіє над сотнями лампадок, що вишикувалися на підмурівку в черзі на.. утилізацію. Заіржавілі кришечки, давно вигорілі свічі, давно зів’ялі квіти. У вінок пам’яті тепер вплітають не квіти і не люди, а опале листя і осінь. Тепло від падолисту тепліше від будь-якої заіржавілої свічки.

У кафе – тютюновий серпанок. У кутку двоє – претендентка на стильність бізнес-леді і її напарник. «Єщьо лате, как всегда», – звертається до офіціанки. «Віталька прастой, – продовжує до напарника. – С нім дагаварітса можна. А етот што – он же єщьо в мерии мальчик. Ета ж нада знать, где і каму какая маржа нужна. А он што? Я раньше так и долала – всьо па схєме. І віталька хоть і прастой, но свайо дєла знает…»

Кілька метрів униз бабуся ловить за руки перехожих, квилячи: «Дайте їсти…» І простягає перехожим порожню брудну паперову пачечку.

Рада. Охорона. Заборона. Обхід. Нацбанк. Висохла горобина. Осінь і листопад. Хелов’їн з арештами, підрахунками виборів і обстрілами на честь перемир’я.

Advertisements