Був класичний середовий ранок, коли, на щастя, вже минув понеділок, але до п’ятниці ще треба дожити. Маршрутка у Білій набрала розгін із горба.

Пасажири, яких у салоні напхалося, мов оселедців у бочці, настоячи дрімали. Тепло і спокійно.

Маршрутка плавно вимірювала глибину ям на дорозі і ритмічно колихала народ. До Тернополя лишалося ще хвилин десять.

Раптом шофер наліг на гальма і зарепетував на весь голос: “Бєлка! Уйди! Уйди, зараза! Куда ти лізеш, холєра!!!!”

Усі прокинулися і заблимали на водія. А він вхопився за руль і продовжував гальмувати. Рівно на вималюваній дорожниками лінії розмітки металася туди-сюди розжиріла білка. Тільки після сигналу і майже остаточної зупинки маршрутки вона пострибала по дорозі назад до будинків.

Advertisements