Вчора пізно ввечері відписувала на декілька питань інтерв’ю, і несподівано для себе з’ясувала одну цікаву річ, про над якою не замислювалася раніше.

Зрештою, над принципом клацання калабань не задумувалася ніколи. А тут зрозуміла. Ніколи не планувати кадр наперед. Найкращі виходять спонтанно і непередбачувано добре. Скільки разів виходила з фотиком і наміром “піду по калюжах”, а в результаті отримувала результат, який не завше задовольняв. І ніби лінії лягли, і горизонти повлягались, а не те.

Багато дає і настрій. Точніше, його відсутність. Тоді фото чисте і без емоційних домішок. В руках тільки фотик, а опліч – вітер і дощ. І кадр вдасться..

Advertisements