7-04-2015
Вчорашній постобідній рейс автобуса Тернопіль-Глядки.
Новенький шофер галасливо збирає гроші за проїзд у салоні, трохи плутається з рештою і жартує до пасажирів та пасажирок. Тоді підходить до передніх сидінь, а там жіночка простягає йому зібгані десятку і кілька одиниць.
– То на всі, – каже.
Шофер розгублено дивиться на зіжмакані гроші, а тоді так же розгублено пробує їх випрямити. Правда, без успіху, бо у лівій руці тримає зібрану “касу”. а однією правою не дуже то й випрямиш. Спересердя він випалює пасажирці:
– Жіночко! Як даєте, то хоч розчепіруйте!
Її сусідка з коментарем не забарилася:
– А ви шо – не хлоп? Самі не можете?
***
19-03-2015

Тернопіль-Вертелка. На задньому сидінні біля дверей один дядечко розказує молодій сусідці:
— … Як будеш їхати до Зборова, то подзвониш мені, і я ті скажу, де найсмачніше годуют. Там при дорозі є таке файне місце, же ну. Обов’язково заїдь.
— А вас чо там носило?
— А мене там міліціонер цапнув десь місяць тому. Я купив фляшку пива та й зубами відкоркував і вйо булькати. А міліціонер підходит і каже: «Гражданін, нарушаєм. Не можна пити в громадськім місцю». А я сі роззирнув і кажу: «Чоловіче, а яке тутка громадське місце? Тут же людей нема. Хіба вон кілька купочок гімна лежит. Певно, якась громада була чи її представники. Та й більше громадського ніц не видко». А він: «Нє, ви нарушили, їдемо складати протокол». Ну то я шо? Пішов. Сів із ним в машину, їдемо до міста. Вийшли, а я на ходу гризу хліб із ковбасою і пиво попиваю. Міліціонер до мене: «Ви шо робите?» А я до него: «Аво поки ви не відобрали, то мушу зісти і випити.ю ви ж мене в обізяннику ковбасою годувати не будете. А як впаяєте 15 суток, то хто мені їсти буде носити?» Хлоп сі знервував: «Відчепітьсі від мене!» А я кажу: «Чоловіче, то хто до кого сі причепив: я до вас, чи ви до мене?» А він далі: «Відчепітьсі!» «Ну то відпустіт мене, я ж приїхав у військкомат добровольцем. Навіть заяву коло себе маю. Зара вам покажу…» І лізу руками до кишені та й витягую тую заяву. А міліціонер зобачив і махнув рукою: «Та йдіть ви звідси, аби я вас більше не видів». Ну то я пішов…»
— І шо – вас прийняли у військкомат після пива? — питає молодиця.
— Ая. Пройшов усіх дохторів, а кардіолога не було. То поїхавім назад додому. але мені дорого – сто рублів дорога туда й назад. То я пішов до сільради і кажу голові – дайте мені гроші, бо тре ше раз їхати, дохтора не було. Дочекався наступного тижня, їду знов. Приїхав, а мені кажут – а ви шо не знаєте, же дохтор в Оліїві приймає? А я кажу – а ви мені казали, я звідки знав. А вони мені – треба було знати. А я їм – а ви знаєте, же в нашого голови сільради Мариська крива коханка? «Нє, а як ми можемо знати?» Ну то я їм – а як я міг знати, шо ваш дохтор в оліїв попер. Во у вас тутка апаратура є, збадайте мене і всьо, най буду їхав в АТО. Нє, – кажут мені, – не можна. А то чо – питаю. Тре дохтора чекати – кажут. Я сі знервував і поїхав додомоооу. знов пішов до голови сільради і кажу: як тому дохторові треба буде, то най до мене приїде додому.
— І шо – таки пройшли тую комісію? – питає молодичка.
— Ая, тілько лишили про запас. Приїхав той дохтор і каже: «А вам який діагноз ставити: шо у вас серце здорове чи слабе?» І так підбирає, підбирає. А я думаю – ніц ті, заразо, не дам. Та й кажу: «Та який схочете, такий напишіт». Та й по всьому. А ти знаєш, шо мені окуліст казав? Каже: дядьку, ви як будете стріляти по москалях, то тілько вночи то робіт. Бо зір у вас так собі, а слух маєте добрий. То вилазьте в ніч із пукавкою і як вчуєте, звідки летит граната, то ви туда стріляйте. У вас такий слух добрий, же вам і очей не тре. Слухай, а то де ми вже? – роззирнувся чолов’яга і потер рукавом вікно.
— Вже і Білій, із гора сі спукаєм, — відповів інший пасажир. — А ти шо – на здибанку сі спізнюєш?
— Нє, жінка коло «шостого» має мені винести пакунок, бо йду на зміну, а я їй во таку-во сумку велику везу, — і показав руками на «кравчучку», вщент чимось наталовану. – Я кажний тиждень мушу везти їй слоїчок огірків то міста. То в понеділок пакую сумку і думаю: нашо я буду кажний раз возивсі з тими слоїчками. Та запакую ті, жінко, штири слоїки нараз, то будеш сидіти в тім міста аж до Паски, хватити тобі тих огірків. Я ше сі вам пожалію: спакував я тоді ті слоїки, поклав шістдесят яєць – сумка аж тріщала. Приїхав до «шостого», віддав, а вона мені в руки втисла їден-їднісінький термос.
— Дядьку, ви так плетете, певно, зранку сі забамбурили, — сміючись, запитала сусідка.
— Ая, я такі запаси маю, ше за союзу ми слоїчки спірту позакручували. Раз жінка розфасувала по півлітрових бутликах той спірт. Вийшло дуже багато слоїчків. На другий день зраня її вдома не було, а прийшов мій колега і став проситисі його капнути трошка. Та й я поліз до льоху, витягнув їден слоїчок. Ми випили, і я, аби не були примітно пропажу, взяв наляв туда води та й знов закрутив новою кришкою. Десь через місяць прихопили мене крижі. Полізла жінка до льоху, витягнула їден, відкрила та й взяла мене натирати спину. Тре і тре, вже всю ріпу стерла, я ж стогну і чую, же той спірт шось не стигне на мені, а чось стікає по трусах і пі живіт. Жінка тоже шось запримітила та й лизь бутлик. «Ага, каже, а я думаю, шо за холера. А то вода!» І треба ж було їй серед десятків слоїчків іменно на той із водою втрафити, нє? Отак мене спалили.
Автобус дохитався до зупинки, і знайомі вуйка тицьнули пальцями у бік пасажирів, що там стояли.
— Тьопа, твоя вже стоїт, чекає на слоїчки!
Дядько підхопив сумку, несподівано чмокнув у щоку сусідку і протиснувся до дверей.
— Ільку, виходиш? — запитав знайомого, що намірився відчиняти задні двері. — Ільку! — і закувікав йому на вухо.
Пасажири покотилися зі сміху. А за хвилину Вертелка уже котилася по Крушельницькій до автовокзалу.
***
13-11-2014

Тернопіль-Вертелка.
Одна пані (вочевидь, продавчиня) розповідає знайомій про крадіжки у супермаркеті, де працює.
— Одного разу викладачка вкрала у нас кілька плшечок парфумів. Коли наші хлопці її зловили, вона обурено заявила: “Цього тижня у нас свято, мені треба для всіх зробити хоч по маленькому подарунку?”. а одного разу старенька бабця напхала собі повнісінький пакет ковбаси і спробувала втекти. Ми її питаємо: “Бабцю, нащо вам її стільки. Палку би хоч взяли, дві…” А вона каже: “В мене чоловік помер минулого тижня. А нині 9 день. Чим я людей нагодую, коли прийдуть після заупокійної???” Ми їй кажемо: “Ви розумієте, нас за це все платити”. А вона: “Так вас багато, скинетеся по пару рублів. А я одна, мені задорого”… А найцікавіше, коли ідеш в іншому магазині і бачиш: он пішов дядько, який любить курити “Мальборо”, он інший пішов в алковідділ, і я знаю навіть, яктй коньяк він буде там шукати. А онде – пані, яка бере тільки таку-то ковбасу. А там злодюжки крадуться. які в нас цього місяця на кількасот гривень умудрилися продукції винести…”

Advertisements