DSC_0245приручу дорогу і
шорстка змійка-зебра
проповзе під рукою
обвиє мій стан
та й кине на милю вгору
під неба блакитний парашут
обнулить кілометри
на оскаженілому спідометрі
і пам’ять зітре йому
відстані стануть філософськими
одружаться з часом
і гулятимуть медовим місяцем
позираючи на землю з-поза хмар
а дорога носитиме мене
у гості до них
відкриватиму замок
на дверях їх оселі
(що закривають вічність)
піском доріг пустелі
землею шляхів неораних
асфальтом автобанів пропахчених ладаном автівок
що молилися колесами моїй прирученій дорозі
відчиню двері
і кроку не ступлю
як моя дорога
цей приручений ремінь безпеки
опустить лагідно на землю
ще не час відривати очі від коліс
які моляться моїй прирученій дорозі

Advertisements