Колись вчула від не-пригадую-якої-людини пораду, що добре читати книжку з олівцем у руках. Бо тоді є можливість підкреслювати цікаві для себе фрази й виділяти навіть абзаци, не боячись, що потім вони загубляться в голові. Правда, файно, коли книжка власна, а не “орендована” в бібліотеці. Бо останнє погіршує ситуацію – тут не помацкаєш олівцем, не намалюєш таку-сяку картинку і не додаси коментар. Доводиться братися за ручку і пригадувати перший клас (як же розучує писати клава!). Гірше в цьому випадку може бути хіба що те, що в один прекрасний момент, потрібний момент, листочок десь губиться…
«Зроби собі рай» … і замалюй олівцем усю книжку — така ідея не вдалася, хоча чимало цікавих метафор, а ще більше історичних фактів, про які не прочитаю в місцевій пресі, змогла налапати. Публіцистика не завжди філософсько-літературний текст, нашпигований премудрими сентенціями. Тут більше життя і його ексклюзивних висновків. За це респект автору. Це гарний приклад для копіювання викладу матеріалу, знахідка цікавинок із життя чесько-польської культури, політики, мистецтва.
Якщо класифікувати усі підкреслення в книженції, то виокремлю для себе такі групки:
репліки-Образи,
речення, що тягне на статус афоризму
цікавий історичний факт, ситуація
імена, постаті, про які не чула, але захочу дізнатися більше
***
Люблю слова, вив’язані таким чином, що вмикають в уяві оригінальні зображення, як і люблю літераторів, що ці слова в’яжуть…
Готичний силует («характерний силует із запалою грудною клітиною і випнутим животом»)
Люди з голубиними серцями
Живіт кольору шампанського
Фотографії немовби зі сну
Нація з кодом для домофону
Переляканий фотограф знімав із заплющеними очима
Ґумові книжки
***
Під час запрошення на інтерв’ю письменника Павла Когоута: «Одне запитання дорівнює замовленню одної мінеральної води, — повідомив він, коли ми вмостилися за столом» (частенько інтерв’ю доводиться робити не в редакційних стінах, не на природі, а у кафешках і ресторанчиках). Тож пригадалося до теми: нещодавно скинула знайома посил на одну статейку, в якій авторка наводить «Восемь причин не влюбляться в журналиста». «Они привередливы к выбору ресторанов. Журналист немного капризничает, когда речь заходит про кафе/рестораны. Особенно, если этот журналист пишет о путешествиях или он — лайфстайл-журналист. То есть, есть шаурму и просто кофе в Старбакс — не катит. Если первое свидание пройдёт там — про второе свидание можно забыть. Конечно, не нужно вести вашу журналистку в «мишленовский» ресторан, но лучше узнать, что и где сейчас модно и качественно»… Цікаво, а водичкою такі типажі теж перебирають?).
*
«Епоху монархії охарактеризовано як стан, де один срав на всіх, проте революція принесла зміну: тепер усі срали на одного. Поки не дійшло до сучасного стану, коли всі сруть на все» (ідеальна ілюстрація до нинішньої України…).
*
«Пан Грабал усіх нас, дорогі друзі, увів в оману… Він показав нам: усе, що трапляється на нашому шляху, може бути чудесним. Дурне виявляється в нього прекрасним. Потворне – прекрасним. Нице – прекрасним… «Усе, що мені трапляється, сильніше за мене» (говорив Грабал). Різниця між нами й паном Грабалом полягає в тому, що те, що нам попадається, переважно слабше за нас». (і жодної вам зірки в калабані…)
*
«Без нафарбованих у блакитний колір вій вона не виходила з дому навіть по картоплю» (є такі людоньки, воістину одне з чудес світу…)
*
«- Щасливий я тільки тоді, коли нап’юся…
– І тоді ви почуваєтеся молодим?
– Тоді я в це вірю». (цікаве джерело віри…)
*
«Боротьба людини з владою – це боротьба пам’яті із забуттям» (Мілан Кундера).
*
«Декалог чехословака». На запитання окупанта слід було відповідати: 1. Не відаю. 2. Не знаю. 3. Не скажу. 4. Не маю. 5. Не вмію. 6. Не дам. 7. Не можу. 8. Не продам. 9. Не покажу. 10. Не зроблю. До масштабу колективного міфу виріс спогад, як у Празі совєтські солдати через кілька днів буквально сохли від спраги, і жоден мешканець не хотів їм подати води». (цікавий декалог, насамперед тому, що деякі його положення практикують мирні люди в мирний час: не вмію, не можу, не знаю…)
*
«Брак віри в Бога заміняє віра в різні ідеї, які зазвичай вкидають до мішка з таким написом» (м-да, скільки сект і відгалужень виросло тільки на тому, що якась паршива брунька показала фальшивий корінь…)
*
«… бароко, яке мало на меті декорувати сумне існування переможених»
*
«Відколи винайшли бабки, дякувати не потрібно» (це нова форма подяки:) )
*
«Це тип, який не дивиться в дзеркало, щоб озброїтись на війну з іншими жінками. Черниця?» (а це питання…)
*
«Що більший наш розум, то більше проблем ми створюємо природі. Звір бере собі лише те, що йому потрібно, а людина хоче взяти все» (можна вліпити нове поняття: не «людина розумна», а «звір розумний»)
*
«Незадоволення – форма любові до вітчизни» (чому б не припустити, що незадоволення – це одна з форм любові до всього?)
*
«Гумор – найважливіший прояв печалі». «Сміх – це влада. Влада над тим, з чого ти смієшся» (в результаті маємо владу над печаллю чи щось таке) «Сміх… Адже має бути якась причина для життя».
*
«… люди вже починають користуватися державами, як товарами» (а, може, громадянством?..)
*
«… для розвитку психічний біль і здатність його переживання – це щось на кшталт пального» (а не бабахне?..)

Advertisements