Осінь — сезон не тільки красивого жовто-багряного листячка, яке валяється під ногами, розбитих каштанів, пожухлої трави, але й сезон активного вигрібання барабольок. Хтось уже встиг попоратися до кінця серпня, а от запізнілі птички ще викльовують заховані у глибини чорноземні крохмальні ягоди. Але я не проте.

Після остатнього зальоту на свої картопляні володіння повернулася додому уся закопчена, як таранька. Доброзичливі сусіди в обід закінчивши усі свої городські справи, згребли сміттячко зелене бур’янівське на купи і дружно підпалили, а самі здулися на фірі додому. Добре, коли сухе бадилля швидко горить і не розкидає по цілому полі кудлаті сиві хмари. Не тут то трапилося. Зелене, подекуди пригниле бадилля роздимілося на повну катушку. А оскільки вітер дув із південного сходу, то ніс дим прямо в мій бік. Потерпіли ще й сусіди через гони. Не город, а сцена обкурена. Тільки от я замість мікрофона виступала із лопатою, яку була готова вліпити на голову своїм «доброзичливцям».

Після обіду, коли дими трохи розвіялися, а в мене почався реальний сушняк і печія в горлі, підтяглися сусіди зі сторони «Насіневої». Шустали кукурудзу. Через годинку підкотився до них їхній же сусід із рудою коровою. Розсівшись у себе на чорній фазенді, дядько спочатку активно димів папіросою, а потім ні сіло, ні впало, підпалив зелені купочки. І понеслося. Тепер обтаранювалися сусіди.

То вже не перший рік доводиться спостерігати таке-от падляцтво сільськогосподарське. Та приїдь, людино, ввечері, підпали і дими на здоровля цілу ніч. Аж ні, треба попсувати всім довколишнім, в чию сторону вітер дме, кайф від активної копанки. Мало того, що руки відвалюються, спина ниє, а ноги підкошуються, так ще й димучу дозу в легені доводиться приймати. Словами не доходить розум вставити, а лопатою не досягнеш до їхнього «інтєлєкта» — закон не дозволяє. Не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся — та й вибирайсь на кубанські степи за бабою Параскою…

Advertisements