Унів яко чудотворна місцина — це не Зарваниця, де потрібно бігати від церкви до церкви, з Марійського центру на Співучку або ще кудись. В Уневі спокійно насамперед тому, що тут усе на місці.

Старі будівлі, пофарбовані на біло, зелена травичка влітку, дзюркіт води, деревяна церковця неподалік, вулики і бджоли, садок, лісок… Затишно.

Мінімум помпезності в оформленні чудотворної ікони. Приміщення, вочевидь, старе: прикрашені іконами стіни давно потріскали, вкрилися прожилками, подекуди навіть кути відвалюються. Але ця старовина приємна і бажана. Таке враження, мовби опинилася в бабусиній хатині, де замість запаху чебрецю і деревяної долівки шириться ладанове повітря. Не запах ладану, а саме повітря.

Всередині дворика довкола церкви, де знаходиться Чудотворна ікона, на рівні другого поверху на стінах вимальовано постаті ченців і святих, у тому ж місці височить невеличкий хрест і біля нього — чотири камяні потріскані та облуплені плити з написами, здається, польською.

Ще одна цікавинка — Чернеча гора, місце, де поховано ченців Унівського чоловічого монастиря. Тут могили розташовані рівненькими рядочками, а на кожному гробівці буйно розрісся барівнок. Якось в одній із християнських легенд вичитала, що барвінок ростей там, де ступала нога Божої Матері. Гарне співпадіння…

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Advertisements