Цікаво, а дорослішання – то завжди поява апатії, втягування в рутину і відсутність бажання з неї вилізти? Це завжди втрата бажання мріяти і чогось досягати? Це завжди відчуття того, що ти все знаєш і робити тобі в бібліотеці, інтернеті більше нічого? Це завжди розумна гримаса при повній відсутності будь-яких думок у голові? Це завжди регулярний транс тривалістю у весь робочий день? Оце є дорослішання?

Виявилося, що дитяча фраза про те, що всі дорослі – зануди, таки правда. А котрі не зануди – ті ще діти в душі. Або підлітки.

Можливо, це не занудство, а затяжна, чи то пак, вічна меланхолія за дитинством. І транс – не що інше, як повернення в думках у той час, коли ти босими ногами лазила по траві й ненароком поранила п’ятку. Або як спритно заскакувала на черешню з відеречком в молочних зубчиках. Або будувала хатку з клейонок і сухого патиччя.

Може, відсутність бажання збурювати воду в склянці – не що інше, як відчуття дорослості, якої так прагла в дитинстві. Усе вже є: і печенько з ізюмом, і вафлі в шоколаді, і пухнастий ведмедик, і новий конструктор. Ну і ще дах над головою і непогана робота.

Дитинство цінуєш тоді, коли воно минає. Може, усі плюси дорослості вдасться дійти розумом десь у старості. Бо щось нецікаво отак усе мати. Просто мати і просто жити…

Advertisements