Шукаюфантазію. Новуверсію. Останнязастаріла. Та й вірусизавелися. Одним словом, полетілафантазія. Думала, що знайду щось дешеве на ринку. Пішла. Обходила усі кіоски — немає. Всюди як не ретро, топостмодерн, то ше якісь версії незрозумілих років випуску. А носії! Старйо майо!!! Диски (хай живе), дискети (?). Навітьплатівки лежать, геть обпилючені. Щоправда, у тих магазинах не знайшлося грамофону, а в комп’ютер платівка аж ніяк не влізе. Покрутила пальцем біля лоба — і там місця не знайшлося. А, зрештою, нащо?

**

Доведеться заочнодоучуватися на програміста. Дивна змінапрофесій! Спочатку хотілося бути хірургом. Потім тягнуло на музпед. Опісля — на хімбіо. А в кінцевому результаті втюхалася у філологію. От що може наробити втрата фантазії!

**

Поки-що лажупо інтернеті і шукаю в тамтешніх магазинах хоч згадку про те, де можна придбати новуфантазію. Знайшла дві пропозиції з її реставрації. Але не те. Тут потрібен підхід радикальніший. Тут треба міняти основу. Змінювати установки, підходи, критерії та цінності. Тому шукаю щось кардинальнонове.

**

Стереотипізовані думки, смаки, думки. Передбачувані пригоди, прогнозовані закінчення закручених сюжетів. Ні, такій фантазії не місце в людських мізках. Та й що вона за фантазія, коли не можеш придумати нічого нового, коли ти не мінотавр у хащах чужих фантазій і тобі не цікаво, що хтось будував палац, аби тобі він настільки сподобався, щоб там жити і мати наснагу шукати нових вражень. Ми тепер люди сучасні, з пультами управління долі, а крутіші мають такі штучки, якими визначають термін життя своїх побратимів по подобі. Клац — і нема людини. щоправда, ще не придумали такої кнопки, щоби клац — і є людина. Для того діла треба пару раз стрельнути, а тоді клацати, клацати, клацати… Три чверті року мине, поки виклацаєшся. Через те люди стараються менше натискати ту дратівливу кнопку. А щоби якось розім’ятися, вони компенсують усе стрілялками.

**

Немає нових фантазій… Де би ще пошукати? Треба заглянути на смітник. Може, хтось купив і викинув, не покористувавшись. Є й такі особи. Фантазія — наче кіт у мішку. Ти ж не знаєш, що купуєш. Принесеш додому такий крихітний, дбайливо загорнений у фольгу, зверху перев’язаний зеленим бантиком пакуночок, вдома розгорнеш, а вона некрасива. Фіть на смітник. Я он свою теж не вподобала спочатку. Проте згодом звикла. Вона теж. Рідко глючила. Старалася догодити. Я їй, а вона — мені. Але віруси вредні, вони полюють за здоровими двоногими істотами. А поклавши на лопатки, вірусів майже неможливо позбутися. Їх цікавить ваша скринька Пандори, та, що прив’язана до шиї. Віруси її сканують, тоді розархівовують, забираються всередину і починають заражувати. Моя постраждала за тим же сценарієм. Тупо, але жорстоко. Віруси розправлялися із нею довго, років два. Тоді вона здалася. Щось промимрила, завила і скрутилася калачиком під вивною.

**

Тепер шукаю фантазію. Нову версію. Дякую за підтримку Arethі Franklin та Scorpions, потішають іноді. Але де ж мені знайти фантазію?!

Advertisements