Я бачу, ти до краю докотився,

Народе мій!

Об’ївся, спився.

Сорочка драна закриває пупа,

щодня тепер — пісненька зупа.

А де ж було добро твоє,

Народе?

Усе, що міг, ти спродав.

Лишив собі лиш мило

і те в піні з водичкою поплило.

Із тебе золото зідрали москалі

й лишили на розпеченій золі.

З-під шин тугих німого бідування

на світ втікало де-не-де кохання.

Втекло.

І що нам залишило?

Сорочку вишиту і куценьке шило.

Advertisements