Дощу найлегше у житті

Всю злість зливає там, де схоче

Аж грім гуркоче

Не треба стукать по столі

І головою битися об стіни

Весь гнів вода солона

Спинить

Давай

Соли

І лий по вінця

Жовчної смоли

Казан міцний

Ця кислота його не виїсть

За твою милість

От тільки ти подалі відійди

Від дикої біди

Хоробрості чомусь стає багато

Коли завзято

Орнаменти писати полум’ям по шкірі

І досліди проводить на моїй довірі

А я не дощ

Казан не перекину

І не гримітиму зливаючи ропу

Я тихо відійду

Всю гіркоту полину

У свій казан

З собою

Заберу

Advertisements