Шукаюфантазію. Новуверсію. Останнязастаріла. Та й вірусизавелися. Одним словом, полетілафантазія. Думала, що знайду щось дешеве на ринку. Пішла. Обходила усі кіоски — немає. Всюди як не ретро, топостмодерн, то ше якісь версії незрозумілих років випуску. А носії! Старйо майо!!! Диски (хай живе), дискети (?). Навітьплатівки лежать, геть обпилючені. Щоправда, у тих магазинах не знайшлося грамофону, а в комп’ютер платівка аж ніяк не влізе. Покрутила пальцем біля лоба — і там місця не знайшлося. А, зрештою, нащо?

Доведеться заочнодоучуватися на програміста. Дивна змінапрофесій! Спочатку хотілося бути хірургом. Потім тягнуло на музпед. Опісля — на хімбіо. А в кінцевому результаті втюхалася у філологію. От що може наробити втрата фантазії!

Поки-що лажупо інтернеті і шукаю в тамтешніх магазинах хоч згадку про те, де можна придбати новуфантазію. Знайшла дві пропозиції з її реставрації. Але не те. Тут потрібен підхід радикальніший. Тут треба міняти основу. Змінювати установки, підходи, критерії та цінності. Тому шукаю щось кардинальнонове.

Стереотипізовані думки, смаки, думки. Передбачувані пригоди, прогнозовані закінчення закручених сюжетів. Ні, такій фантазії не місце в людських мізках. Та й що вона за фантазія, коли не можеш придумати нічого нового, коли ти не мінотавр у хащах чужих фантазій і тобі не цікаво, що хтось будував палац, аби тобі він настільки сподобався, щоб там жити і мати наснагу шукати нових вражень. Ми тепер люди сучасні, з пультами управління долі, а крутіші мають такі штучки, якими визначають термін життя своїх побратимів по подобі. Клац — і нема людини. щоправда, ще не придумали такої кнопки, щоби клац — і є людина. Для того діла треба пару раз стрельнути, а тоді клацати, клацати, клацати… Три чверті року мине, поки виклацаєшся. Через те люди стараються менше натискати ту дратівливу кнопку. А щоби якось розім’ятися, вони компенсують усе стрілялками.

Немає нових фантазій… Де би ще пошукати? Треба заглянути на смітник. Може, хтось купив і викинув, не покористувавшись. Є й такі особи. Фантазія — наче кіт у мішку. Ти ж не знаєш, що купуєш. Принесеш додому такий крихітний, дбайливо загорнений у фольгу, зверху перев’язаний зеленим бантиком пакуночок, вдома розгорнеш, а вона некрасива. Фіть на смітник. Я он свою теж не вподобала спочатку. Проте згодом звикла. Вона теж. Рідко глючила. Старалася догодити. Я їй, а вона — мені. Але віруси вредні, вони полюють за здоровими двоногими істотами. А поклавши на лопатки, вірусів майже неможливо позбутися. Їх цікавить ваша скринька Пандори, та, що прив’язана до шиї. Віруси її сканують, тоді розархівовують, забираються всередину і починають заражувати. Моя постраждала за тим же сценарієм. Тупо, але жорстоко. Віруси розправлялися із нею довго, років два. Тоді вона здалася. Щось промимрила, завила і скрутилася калачиком під вивною.

Тепер шукаю фантазію. Нову версію. Дякую за підтримку Arethі Franklin та Scorpions, потішають іноді. Але де ж мені знайти фантазію?!

Advertisements